Че, наркорэперы и торчки, вэлкам! Я - крэйзи Джэй, ваш любимый дилер мемов и мастер подпольного флоу. Сегодня мне пацаны соорудили жирный заклад кокаина, и я решил, что самое время сделать стримчик на Ютуб. Чистый опиуха ждет вас, так что приготовьтесь устроить настоящую вуматню!
Начнем с того, что я закупился наркотами. На столе у меня лежит кокс, эйч и героинчик – все самое стойкое дерьмо, которое только можно найти. Дуплю по полной программе, мой космос уже готов к глотку-паровозу. Сейчас речь пойдет о глюках, которые потом обязательно выложу в Инсту – дайте пламени этому стаффу!
Засветил камеру, прикурил свой джоинт и поприветствовал всех торчков, сидящих у экранов. Классика жанра, я знаю, вы меня любите.
Начинаю с кокаина. Давайте сделаем размен: один лайк – одна закладка. Ладно, пошли! Вдыхаю этот белый порошок и… ууух!
Глюки начинают вырисовываться в темных уголках моего сознания. Кажется, я попал в вайб, где все стало жутко вуматно и нереально. Музыка звучит в экстра-басе, скорость времени умножается на 100. Мне кажется, что я сижу в самолете, а не в своей студии. Увидел там туловище на полу, краска размазана… И тут я осознаю – это не глюк, это я просто наркоман. Безрассудный и безумный наркоман.
«Цепь слов, душа кричит – еще, еще!»
Ну, а дальше я решил взять дуплить героинчик. Ведь в чем-то же нужно померяться! Опять-таки, по правилам моего стримчика, каждый донат в рублях – это один дупель. Давайте спасем мир совместными усилиями!
«Лайк подписки, достигли целей – идет в жертву»,
«Мечтал быть сильным – стал наркоманом»,
«Кусок вены от сердца, и я снова в плену». Какие же вы крутые, ребята! Спасибо за поддержку! Такое желание дуплить эти героинчики, просто сломаюсь. Вот мы и становимся неотъемлемой частью наркоманского мирка. Уже даже и не знаю – кто я такой на самом деле, наверное, просто эйчбиэсовский мечтатель.
«Бэнкрот, мозг горит, но жизнь летит в кровати»,
«Множество преград – их не видно издалека»,
«Но я никогда не сдамся, буду двигаться вперед».
Так что, ребята, скрепляйте пояса безопасности, ведь впереди нас ждут новые закладки и вуматные глюки! Мир или покориться, или помереть – выбор за вами, мои дорогие торчки!
PS: Люблю вас всех, хоть и в этом бредовом состоянии.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...